Оригинальный текст и украинский перевод размещены рядом для удобного чтения и сравнения.
«Стихи о рыжей дворняге»
Эдуард Асадов
1.
Хозяин погладил рукою
Лохматую рыжую спину:
— Прощай, брат! Хоть жаль мне, не скрою,
Но всё же тебя я покину.
2.
Швырнул под скамейку ошейник
И скрылся под гулким навесом,
Где пёстрый людской муравейник
Вливался в вагоны экспресса.
3.
Собака не взвыла ни разу.
И лишь за знакомой спиною
Следили два карие глаза
С почти человечьей тоскою.
4.
Старик у вокзального входа Сказал:
— Что? Оставлен, бедняга?
Эх, будь ты хорошей породы...
А то ведь простая дворняга!
5.
Огонь над трубой заметался,
Взревел паровоз что есть мочи,
На месте, как бык, потоптался
И ринулся в непогодь ночи.
6.
В вагонах, забыв передряги,
Курили, смеялись, дремали...
Тут, видно, о рыжей дворняге
Не думали, не вспоминали.
7.
Не ведал хозяин, что где-то
По шпалам, из сил выбиваясь,
За красным мелькающим светом
Собака бежит, задыхаясь!
8.
Споткнувшись, кидается снова,
В кровь лапы о камни разбиты,
Что выпрыгнуть сердце готово
Наружу из пасти раскрытой.
9.
Не ведал хозяин, что силы
Вдруг разом оставили тело
И, стукнувшись лбом о перила,
Собака под мост полетела...
10.
Труп волны снесли под коряги...
Старик! Ты не знаешь природы:
Ведь может быть тело дворняги,
А сердце - чистейшей породы!
1948 г.
"Вірш про рудого дворнягу"
Едуард Асадов
1.
Хазяїн погладив кудлату
руду непородисту спину:
"Прощай, хоч шкодую я, брате,
Але все ж тебе я покину."
2.
Жбурнувши нашийник під лаву,
Від пса під навісом сховався,
Де люд, як мурашник, вже жваво
В вагони експреса вливався.
3.
Та пес не скавчав. В стані шоку
За лиш однією спинОю
Все стежили два карі ока
Із майже людською журбою.
4.
Старий, підійшовши до входу,
Зітхнув: "ЗалишИли, бідняго.
Ех, був би ти чистопородний,
А то ж бо - звичайний дворняга"...
5.
Вогонь у трубі заметався,
Зревів паротяг, що є духу,
На місці, як бик, потоптався
І швидко набрав силу руху.
6.
Забувши турботи й тривоги,
В вагонах сміялись, дрімали.
Але про дворнягу рудого
І словом бодай не згадали.
7.
Хазяїн не мав мук сумління.
Не знав, що по шпалах в напрузі
Вночі за червоним мигтінням
Собака несеться в задусі.
8.
Що лапи розбиті до крові,
Що мчить він все важче і важче,
Що вирватись серце готове
Назовні з розкритої пащі.
9.
Не відав хазяїн, що згодом
Собаку покинули сили,
Що, врізавшись в поручні лобом,
Упало під міст його тіло ...
10.
Під корч збило труп бідолахи...
Старий! Ти не знаєш природи:
Буває, що тіло - дворняги,
А серце - крутої породи!
12.10.2026. Переклад - Л.І.О.
