Об авторе

Слинчук Людмила Ивановна

Людмила Ивановна Слинчук (в девичестве — Ольховская) родилась 27 декабря 1941 года — в первый, самый тяжёлый год войны — в семье учительницы и рабочего. В семье было четверо детей, но двоих из них судьба забрала слишком рано.

Людмила росла любознательной и очень чуткой девочкой, отлично училась и ещё в школьные годы начала писать стихи на самые разные темы.

После школы она отправилась покорять столицу СССР, а покорила — столицу Украины: окончила Киевский институт народного хозяйства (ныне — Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана).

Вскоре после института Людмила Ивановна пришла работать в Министерство высшего образования, где на разных должностях проработала до самого выхода на пенсию. Работа каждый день требовала переводов на украинский язык. Так складывались глубокое знание украинской фразеологии и удивительно богатый словарный запас, которые впоследствии стали прочной основой её поэтических переводов.

Поэзия сопровождает Людмилу Ивановну более семидесяти лет. Она пишет собственные стихи на украинском и русском языках, а также переводит на украинский классические и современные произведения известных поэтов, стремясь сохранить образность, интонацию и ритм оригинала. Свои переводы она скромно подписывает инициалами — Л. І. О.

Человек нескольких эпох, она прошла через всё, что выпало на долю её поколения: военное детство и нелёгкие послевоенные годы, восстановление страны, «оттепель» и долгие годы застоя, распад большой державы и рождение независимой Украины. А сегодня, как и в год своего рождения, вновь живёт в военное время. Но никакие испытания не изменили главного — чуткого сердца, веры в людей и любви к поэтическому слову.

Людмила Іванівна Слинчук (у дівоцтві — Ольховська) народилася 27 грудня 1941 року — у перший, найважчий рік війни — в родині вчительки та робітника. У сім’ї було четверо дітей, та двох із них доля забрала зарано.

Людмила росла допитливою і дуже чутливою дівчинкою, відмінно навчалася і ще в шкільні роки почала писати вірші на найрізноманітніші теми.

Після школи вона вирушила підкорювати столицю СРСР, а підкорила — столицю України: закінчила Київський інститут народного господарства (нині — Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана).

Невдовзі після інституту Людмила Іванівна прийшла працювати до Міністерства вищої освіти, де на різних посадах пропрацювала аж до виходу на пенсію. Робота щодня вимагала перекладів українською мовою — так склалися глибоке знання української фразеології та напрочуд багатий словниковий запас, що згодом стали міцною основою її поетичних перекладів.

Поезія супроводжує Людмилу Іванівну понад сімдесят років. Вона пише власні вірші українською та російською мовами, а також перекладає українською класичні й сучасні твори відомих поетів, прагнучи зберегти образність, інтонацію та ритм оригіналу. Свої переклади вона скромно підписує ініціалами — Л. І. О.

Людина кількох епох, вона пройшла крізь усе, що випало на долю її покоління: воєнне дитинство й нелегкі повоєнні роки, відбудову країни, «відлигу» і довгі роки застою, розпад великої держави та народження незалежної України. А нині, як і в рік свого народження, знову живе в часи війни. Та жодні випробування не змінили головного — чуйного серця, віри в людей і любові до поетичного слова.