Иллюстрация к стихотворению «Крик душі»
Собственное стихотворение

Крик душі

Собственное стихотворение08.01.2024 · м. Київ
Текст произведения

Напружено гуде столиця,
іде війна, тріщить мороз.
Я записалася до Миця,
бо вже дістав мене артроз!

Постійний гострий біль. Судоми.
КульгАва, згорблена, страшна.
Сім років не виходжу з дому.
Світ Божий бачу лиш з вікна.

Практично я вже неходяча.
Дві палиці завждИ в руках.
В квартирі дибаю, мов кляча,
із болем й хрускотом в кістках.

Долаю ледь дверні пороги -
не можуть мої ноги йти.
Не здатна я без допомоги
вже ні піднятись, ні лягти.

Здали мої залізні нерви
і впав до мінімуму дух,
бо все болить вже без перерви:
і кожен крок, і кожен рух.

Колись нормальна молодиця,
я стала схожа на Ягу...
Сам Бог послав, напевно, Миця,
щоб з мене "вигнав" цю каргу.

Я вірю Ярославу Мицю -
він знає зцілення секрет.
Все запрацює, як годиться:
хрящі, суглоби і скелет!

І, наче в казці, все здійсниться
І диво станеться в момент -
ходою гордою до Миця
ввійду без палиць в кабінет.

Ввійду без болю у сідницях,
в паху, у стегнах, у хребті.
Й подякую сердечно Мицю
за справжнє диво у житті.

На жаль, це диво - СОН. Не більше.
Собі ж докори шлю тепер,
що не спасла себе раніше,
що шанс одужати - помер...

Помер, на жаль, і годувальник -
три місяці його нема.
Мені потрібен піклувальник,
бо я не виживу сама.

Через хвороби і за віком
здоров'я згасло на всі 100.
Фізично я - уже каліка.
Як особистість, вже - ніхто.

Все після смерті чоловіка
пішло у мене шкеребЕрть.
Життя залежної каліки -
це не життя, це - напівсмерть!

Хоч маю дуже хворі ніжки,
пройду я гідно весь свій шлях!
Й допоки ще працюють мІзки,
у перших буду я рядах!

Смерть не страшнА! Страшні недУги,
людська байдужість, серця щем...
В житті моЄму - чорна смуга.
Та хочеться пожити ще!

Я не здаюсь! Я набираю
в своїм житті новИй витОк -
від ЛКК якраз чекаю
в щасливе майбуття "квиток".

Л.І. Слинчук 08.01.2024.
м.Київ