Яке ж то щастя, коли мама є!
Хоча й слаба, хоча уже й старенька,
Вона снаги і сил нам додає
І зігріває нас своїм сердЕньком.
Вона завждИ піклується про нас,
За нашу долю щиро вболіває,
За нас рідненька молиться всякчас,
Від лиха і біди оберігає.
Для всіх це щастя, коли мама є,
Яка одвічно у сім'ї - Богиня.
Неоціненну роль відіграє
Вона, як Друг, Порадник, Берегиня!
Ми знаємо, який у щастя смак,
Бо є в нас мама - жінка дивовижна.
Ніхто не здатний нас любити так,
Як любить мама - віддано і ніжно.
Ми перед нею - в вічному боргу.
Й про це не маєм права забувати!
І борг, що має золоту вагу,
Любов'ю ми повинні їй віддати.
Усе, про що тут йдеться, не нове.
Це - істини, давно усім відомі.
Бо доки мама на Землі живе,
Життя вирує в батьківському домі.
Живе вона - й сильніші духом ми
І є в нас захист, що міцніше криці
Й щасливими вважаємось дітьмИ
В далеко не дитячому вже віці.
Це ж дійсно щастя, коли мама є!
Цього ніхто й ніколи не спростує,
Хай Бог здоров'я й сили їй дає
Й на довгії рокИ Життя дарує.
Донька Людмила і син Леонід
12.04.1998.
